Ґ’ялванґ Кармапа дарує вчення про співчуття

30 червня 2013 р.– Монастир Ґ’юто, Дхарамсала

За кілька днів після свого 28-го дня народження Ґ’ялванґ Кармапа потішив учнів та послідовників, дарував у відповідь на їхнє прохання вчення у монастирі Ґ’юто в Дхарамсалі, своїй тимчасовій резиденції. Хоча вчення й були незаплановані, новина про них швидко поширилася, і багато людей заполонило монастир, прагнучи доторкнутися до мудрості Ґ’ялванґа Кармапи.

Його Святість почав з того, що подякував усім за інтерес, виявлений до його дня народження, молитви, побажання та святкування. «За виключенням великих істот, усі ми, звичайні істоти, переживаємо страждання народження, старості і смерті», – сказав він. «Особисто я не вважаю потрібним святкувати свій день народження, оскільки народження є лише стражданням. Однак я відчуваю необхідність висловити особисту подяку усім вам та багатьом іншим людям, для яких мій день народження – це привід для того, щоб вознести молитви та зробити добрі побажання».

Згідно звичаю на початку вчення Ґ’ялванґ Кармапа дав тим, що зібралися, усну передачу на практику Чотирирукого Авалокітешвари. Сказавши, що ця практика по своїй суті є практикою співчуття, він продовжив та дарував розгорнуте вчення на тему співчуття.

«Те, що ми називаємо співчуттям, є прагненням до того аби розвинути в собі здатність захистити живих істот від страждання. Ми можемо називати це відчуттям рішучості, сміливості або рішучого наміру. Це і є співчуття. Це не просто щось інтелектуальне, пов’язане з роботою мозку, це скоріше сердечне відчуття або якість, яка повинна бути щирою. Я бачу це саме так».

Пов’язав необхідність розвитку співчуття з реальністю взаємозалежності у нашому сучасному світі, Ґ’ялванґ Кармапа акцентував увагу на зв’язку між нашим власним добробутом і добробутом інших людей.

«Зараз у ХХІ столітті ми живемо в час того, що називається інформаційною ерою», – сказав він. «В цю інформаційну еру страждання інших істот стають частиною нашого особистого досвіду. Це не просто ідея, це віддзеркалення дійсної реальності того світу, в якому ми живемо. В цю інформаційну еру ХХІ століття ми бачимо, як наш світ стає все меншим і меншим, а усі ми в ньому стаємо все ближчими один до одного. І при цьому стає все більш очевидно, що страждання інших істот є частиною нашого особистого досвіду».

«Це не просто абстрактне поняття або концепція, це швидше констатація реальності, що нас оточує. Страждання інших істот є частиною нашого особистого досвіду. І це є дійсно так внаслідок нашої взаємозалежності. Оскільки ми є взаємозалежними, все, що впливає на одного індивіда, впливає на усіх нас. І тому я вважаю, що співчуття є особливо реалістичним способом ставлення до ситуації, що склалася в наш час».

Потім Ґ’ялванґ Кармапа пояснив, що співчуття повинно починатися з співчуття до нас самих. Більше того, співчуття не повинно дозволяти ніякому відчуттю розділення вставити між нами і тими, кому ми співчуваємо, швидше, воно повинно дозволяти нам тісніше ототожнитися з іншими людьми».

«Щоби розвинути нашу здатність відчувати співчуття до інших, ми повинні починати з самих себе», – сказав він. «Ми повинні відчувати на індивідуальному рівні як ми самі переживаємо страждання. І потім це стає моделлю, за допомогою якої ми можемо розширити наше розуміння досвіду інших людей, незалежно від того позитивний він чи негативний».

«Дивлячись на цей зв’язок, ми намагаємося розвинути співчуття до кого-небудь іншого як об’єкту співчуття», – продовжив він. «Що стосується нас, ми є тими, хто розвиває це розуміння. Однак якщо при цьому ми будемо вважати, що самі перебуваємо у сприятливому становищі, а інші у несприятливому, тоді у цьому міститься відчуття розділення. Ми не повинні дозволяти цьому відчуттю вставати між нами і тими, кому ми співчуваємо. Навпаки, ми повинні відчувати, що ми є частиною цієї людини, що страждає. Ми розділяємо її досвід і таким чином засновуємо наше співчуття на міцному відчутті ототожнення з іншою людиною».

Джерело: http://kagyuoffice.org