Витоки лінії Каґ’ю

Тілопа (988-1069)
Історичною фігурою, що стоїть у витоків лінії, яка пізніше після перенесення її до Тибету одержала назву «Каґ’ю», є індійський йоґін Тілопа (988-1069), один із вісімдесяти чотирьох махасидх Індії. Він одержав передачу вчення Махамудри, що є стрижневим вченням лінії Каґ’ю, безпосередньо від Будди Ваджрадхари. Через це вважається, що лінія Каґ’ю бере свій початок від Будди Ваджрадхари – первинного Будди Дхармакаї.Тілопа народився в родині брахманів, однак залишив привілеї життя вихідця із найвищої касти і оселився у Бенгалії, де займався тим, що витискав масло із насіння кунжуту, за що й одержав ім’я – «Тілопа» – «Кунжутник». З часом, відчувши нестримний потяг до духовного пізнання, Тілопа взяв обітниці бхікшу і став ченцем у монастирі Сомапурі в Бенгалії. Протягом кількох років він займався вивченням трактатів Махаяни, доки не вступив на шлях Ваджраяни. Завдяки наполегливій тантрійські практиці, Тілопа досяг повної реалізації. Саме від Тілопи бере свій початок традиція вчення Махамудри, яке під час медитації йому була безпосередньо передана Буддою Ваджрадхарою. Махасидха Тілопа передав вчення та досвід реалізації своєму учневі – махасидсі Наропі (1016-1100).
Наропа був видатним вченим та одним із очільників славетного буддійського університету Наланда в Північній Індії, в якому він викладав протягом восьми років. Якось, коли він займався вивченням буддійських трактатів, перед ним з’явилася неприваблива стара жінка, що у дійсності була втіленням Ваджрадакіні. Вона розкрила перед ним розуміння даремності книжкового знання та сказала, що її «брат» Тілопа міг би передати йому особливе істинне вчення. Після цієї зустрічі Наропа залишив свій високий пост в університеті та відправився на пошуки вчителя Тілопи.Тілопа піддав Наропу дванадцяти тяжким випробуванням, кожне з яких завершувалось передачею важливого вчення. Загалом Наропа навчався під проводом Тілопи близько двадцяти років, за які Тілопа передав йому усі сутнісні вчення, що були систематизовані Наропою, і до теперішнього часу є стрижневими вченнями лінії Каґ’ю, відомими під назвою «Шість йоґ Наропи». Наропа, в свою чергу, передав свої знання Марпі Чокьї Лодро (1012-1097), відомому також під іменем Марпа Лоцава – великий перекладач Марпа.
Наропа (1016-1100)
Марпа (1012-1097)
Марпа відправився у свою першу подорож через Гімалаї з Тибету до Індії у пошуках рідкісних тантрійських вчень у віці шістнадцяти років, а загалом за своє життя здійснив цілі три такі подорожі. Під час другої подорожі він зустрів майстра Наропу, який став його головним учителем та передав йому усі сутнісні тантрійські вчення. Під наглядом Наропи, Марпа переклав тексти та одержані настанови тибетською мовою, а коли досяг реалізації абсолютної природи реальності, приніс ці вчення до Тибету. Під кінець свого життя Марпа Лоцава став одним із найавторитетніших перекладачів та вчителів Дхарми в Тибеті та мав багато видатних учнів, один з яких – Міларепа став найвідомішим йоґіном Тибету.
Міларепа (1052-1135) – знаменитий буддійський вчитель, йоґін-практик, поет, автор багатьох пісень та балад й дотепер надзвичайно популярний в Тибеті. Завдяки винятковій наполегливості у практиці Махамудри та «Шести йоґ Наропи», Міларепа під проводом Марпи за дванадцять років досяг рівня Ваджрадхари – повного неперевершеного просвітлення. Про Міларепу кажуть, що він перший, хто досяг такого високого рівня реалізації за одне життя, не маючи заслуг у попередніх народженнях. Лінію Міларепи продовжив його учень – майстер Ґампопа (1079—1153).
Міларепа (1052-1135)
Ґампопа (1079-1153)
Ґампопа, відомий також під іменем Даґпо Рінпоче, був лікарем з місцевості Даґпо в Тибеті. Спочатку він навчався в традиції Кадампа та практикував вчення Ламрім (тиб. «лам рім» – «етапи шляху»), що засноване на фундаментальному трактаті під назвою «Бодхіпатхапрадіпа» – «Світоч на шляху до пробудження», складеному в ХІ столітті видатним індійським майстром Атішею. Потім він зустрів Джецуна Міларепу, в якому розпізнав свого вчителя. Міларепа прийняв його в учні та посвятив у вищі тантрійські практики.Ґампопа разом з Речунґою, також відомим як Речунґпа або Речунґ Дордже Драґпа (1084-1161), були найближчими учнями Міларепи. Речунґ став першим біографом Міларепи, записуючи за ним його розповіді, пісні та вчення. При цьому Речунґпа продовжував залишатися мандрівним йоґіним, за що його називали молодшим Міларепою, тоді як Ґампопа, що був ченцем, заснував монастир та став активно розвивати основи чернечої практики. Він визначив основи вчення Каґ’ю в тому вигляді, в якому воно збереглося до нашого часу, поєднавши вчення Кадампи та Махамудри та заснувавши чернечий устрій лінії. Ґампопа написав велику кількість творів, найвідомішим серед яких є «Дорогоцінна прикраса звільнення», та мав багато видатних учнів.

Четверо з його найближчих учнів стали засновниками чотирьох основних шкіл Каґ’ю: Баром Дхарма Ванґчук заснував Баром Каґ’ю, Паґдру Дордже Ґ’ялпо, відомий також як Паґмодрупа, заснував Паґдру Каґ’ю, Шанґ Цалпа Цонґдру Драґ – Цалпа Каґ’ю, а Перший Кармапа Дюсум Кх’єнпа – Камцанґ або Карма Каґ’ю. В свою чергу, учні Паґмодрупи заснували вісім молодших шкіл Каґ’ю: Таклунґ, Тропху, Друкпа, Марцанґ, Єрпа, Язанґ, Шуксеп та Дрікунґ.

В наш час із чотирьох давніших шкіл Каґ’ю залишається поширеною лише Карма Каґ’ю, а із восьми молодших – Таклунґ, Друкпа та Дрікунґ Каґ’ю.

Настанови з досягнення реалізації та передачі плодів цієї реалізації заслужили для лінії Каґ’ю назву «лінія практики». Завдяки Махамудрі та іншим вченням, які Марпа одержав від своїх індійських вчителів, а також власному досвіду медитації, вчителі Каґ’ю наставляють своїх учнів з метою досягнення ними безпосереднього медитативного пізнання ясної природи власного розуму. Марпа якось назвав вчення, які він передавав Міларепі, «настановами, що досі зберігають дихання дакінь». Ця яскрава свіжість досвіду особистого пізнання є тим, що живить школу Каґ’ю тибетського буддизму, «лінію практики».

Сама назва «Каґ’ю» вказує на шлях, яким вчення та досвід реалізації, який Марпа приніс з Індії до Тибету, продовжують існувати у часі, забезпечуючи те, що кожне наступне покоління учнів має можливість не лише вивчати філософію буддизму, але також отримує особисті настанови, необхідні для того, щоб втілити теорію на практиці. «Ка» означає мовлення або усні настанови, а «ґ’ю» – лінію передачі. Тобто «Каґ’ю» – це передусім лінія настанов, які дає безпосередньо вчитель своєму учневі.

Повернутися до розділу «Лінія Каґ’ю»