ПЕРШИЙ КАРМАПА ДЮСУМ КХ’ЄНПА (1110-1193)

Перший Кармапа Дюсум Кх’єнпа
(1110-1193)

Дюсум Кх’єнпа народився у 1110 році у місцевості Дрешо, що в провінції Кхам, оперезаній сніговими горами Тибету. Він походив із простої родини, яка була більш відданою Дхармі, аніж мирським утіхам. Його батько та мати були натхненними практиками, що призвичаїли Дюсума Кх’єнпу до настанов та практики Дхарми ще у дитинстві.

Відомо, що в молодості Дюсум Кх’єнпа пізнав страждання через кохання, коли обрана ним жінка вийшла заміж за іншого чоловіка. Переживаючи цей біль, Дюсум Кх’єнпа чітко усвідомив природу страждання, викликаного емоціями та прив’язаністю, і з цим усвідомленням залишив мирські утіхи та у віці шістнадцяти років прийняв посвяту у ченці-послушники від Дрехо Чоґ’ї Лами, сімдесятилітнього учня визначного тибетського перекладача Нґок Лоцави. Після того, як він взяв чернечі обітниці, у Дюсума Кх’єнпи було видіння того, як  Будда подарував йому чорну корону. Пізніше він зробив корону, подібну тій, що бачив у видінні, і вона стала першою матеріальною короною, пов’язаною з лінією Кармап. У цей час він одержав титул «Кармапа» тобто «Істота просвітленої активності» як своє таємне ім’я. Відтоді усі Кармапи, за винятком одного – П’ятнадцятого Кармапи, були  буддійськими ченцями, що провадили просвітлену діяльність на користь інших, спираючись на чернечі обітниці.

Через три роки після того, як Дюсум Кхє’нпа взяв чернечі обітниці, він вирушив до Центрального Тибету, де були знані місця для поглибленого навчання та медитативної практики. Там Дюсум Кх’єнпа вивчав індійські буддійські трактати за допомогою найкращих учителів того часу. Під проводом славетних вчених Чапа Чокьї Сенґе та Ґ’ямарпи Дюсум Кх’єнпа вивчив філософські трактати Асанґи, Наґарджуни, Чандракірті та Арьядеви і досяг чіткого розуміння поглядів двох головних напрямів філософії буддизму Махаяни – Чіттаматри та Мадх’яміки. Після цього як особливо талановитий учень він отримав вчення з шести трактатів Наґарджуни від Пацаба Лоцави, найвидатнішого вченого філософської традиції Мадх’яміка Прасанґіка. Протягом наступних шести років Дюсум Кх’єнпа вивчав тексти традиції Кадампа під проводом майстра Кадампи Ґеше Шарвапи та одержав додаткову підготовку із практик тантри.

Коли йому виповнилося тридцять років, Дюсум Кх’єнпа вирушив на пошуки свого головного вчителя – майстра Ґампопи, що проживав в той час у своєму головному монастирі Дакхла Ґампо. З великою майстерністю Ґампопа навчав Дюсума Кх’єнпу, даючи йому настанови протягом якогось часу, а потім відсилаючи його у віддалені місця для усамітненої практики медитації.

Після того як минуло кілька років такого навчання та практики, Дюсум Кх’єнпа якось прийшов побачити Ґампопу, щоб оповісти про свій досвід та попросити наступні настанови. Вислухавши те, як Дюсум Кх’єнпа описує свій медитативний досвід, Ґампопа відповів: «Раніше я мав великі надії щодо тебе, але те, що я бачу зараз, це суцільне розчарування. Ти маєш продовжувати медитувати». Слідуючи пораді Ґампопи, Дюсум Кх’єнпа медитував протягом наступних шести місяців, але не побачив жодних змін у своїй практиці. Напроти, він досяг непорушної впевненості у своєму власному досвіді, незважаючи на сумніви Ґампопи. Дюсум Кх’єнпа тоді сказав собі: «Неможливо, щоб це було хибним. Навіть якщо це й невірно, я продовжуватиму медитувати в такий спосіб». Таким чином, Ґампопа допоміг Дюсуму Кх’єнпі досягнути непорушної впевненості у власному медитативному досвіді. Наступним разом, коли Дюсум Кх’єнпа прийшов доповісти про результати своєї практики, величний Ґампопа поклав руку на голову Дюсума Кх’єнпи і промовив: «Сину, ти розірвав пута самсари».

Майстер Ґампопа
та Перший Кармапа Дюсум Кх’єнпа

Хоча Ґампопа наставляв велику кількість учнів, надзвичайна відданість Дюсума Кх’єнпи Ґампопі була тою силою, яка визначила особливість стосунків між учнем та вчителем. Якось, в час коли Дюсум Кх’єнпа перебував в Дакхла Ґампо, Ґампопа подарував своїм трьом близьким учням з Кхаму – Селтонґу Шоґому, Паґмодрупі та Дюсуму Кх’єнпі, що були відомі серед учнів Ґампопи як «троє кхамців», шматки матерії і наказав кожному зробити з цього матеріалу капелюх. Дюсум Кх’єнпа так цінував матерію, яку одержав від свого вчителя, що доклав великих зусиль, щоби зробити з неї корону довершеної форми. Через якийсь час Ґампопа покликав трьох учнів і попросив їх принести капелюхи, які вони зробили. Селтонґ Шоґом не виконав завдання і, коли одержав повідомлення, нашвидкуруч змайстрував із тканини головний убір. Натомість Дюсум Кх’єнпа прийшов із неперевершеною короною, яку він так дбайливо змайстрував.

Цей випадок із життя Дюсума Кх’єнпи яскраво свідчить про його характер. Майстерність, з якою він перетворив матеріал, який дав йому Ґампопа, у корону, була трактована як добре знамення для лінії, яку він одержав від Ґампопи, лінії, яка сьогодні відома як Карма Каґ’ю. Дійсно, зусилля Дюсума Кх’єнпи зберегти те, що дав йому Ґампопа, принесли дивовижні результати.

У 1153 році, чотирнадцять років по тому, як Дюсум Кх’єнпа зустрів Ґампопу, вчитель, який дбав про нього з такою добротою, помер. Дюсум Кх’єнпа дізнався про втрату, коли зустрів племінника Ґампопи Ґомцула та ще одного учня на ім’я Паґпа в місцині Олкха. Стискаючи шматочок вбрання, яке належало Ґампопі, Дюсум Кх’єнпа гірко заплакав і почав молитися. Тоді, образ Ґампопи, добре видимий усім трьом, з’явився у небі. Дивовижне видіння полегшило біль Дюсума Кх’єнпи і він промовив: «Вчитель прийшов щоби вгамувати моє горе».

З тих пір кожного року Дюсум Кх’єнпа відмічав річницю смерті Ґампопи, а пізніше запровадив таку саму традицію в своїх монастирях. Дюсум Кх’єнпа зберіг почуття глибокої вдячності не лише до самого Ґампопи, але також і до його головного монастиря в Дакхла Ґампо. Протягом усього свого життя, коли Дюсум Кх’єнпа одержував великі пожертви, він часто надсилав їх до Дакхла Ґампо, щоби підтримати спільноту монастиря, який заснував Ґампопа.

Дослухавшись поради, яку дав йому колись Ґампопа, Дюсум Кх’єнпа повернувся до своєї рідної місцевості у Кхамі, де довкола нього швидко почали збиратися учні. Незабаром кількість ченців перевищила тисячу осіб. У 1164 році у гірській місцині Дюсум Кх’єнпа заснував перший із трьох своїх головних монастирів – Кхампо Ненанґ, який також містив приміщення для усамітненої практики. Наступні двадцять років свого життя Дюсум Кх’єнпа присвятив навчанню багатьох учнів, які приходили до нього. Серед цих учнів був Дроґон Речен, найближчий учень Дюсума Кх’єнпи. Окрім того, що Дроґон Речен став головним у передачі лінії Дюсума Кх’єнпи, він також зіграв ключову роль у визнанні того, що Другий Кармапа, Карма Пакши, був насправді перевтіленням Дюсума Кх’єнпи. Саме Дроґону Речену Дюсум Кх’єнпа залишив лист із описом деталей свого наступного народження.

Окрім того, що Дюсум Кх’єнпа виконував головне завдання свого життя – піклування про своїх учнів, він також відігравав активну роль у вирішенні конфліктів між ворогуючими кланами у всьому Кхамі. Його уміле втручання, а у деяких випадках просто його присутність, багато разів сприяла вирішенню глибоких протиріч та особистих сварок. Ця миротворча роль неодноразово повторюватиметься впродовж життів послідовників Дюсума Кх’єнпи у лінії перевтілень Кармап та стане ключовим компонентом їхньої активності.

У віці сімдесяти чотирьох років, Дюсум Кх’єнпа заснував свій другий монастир – Карма Ґон. Після цього, наприкінці сьомого десятиліття свого життя, у віці, коли більшість людей вважатимуть свій життєвий шлях майже завершеним, Дюсум Кх’єнпа вирушив до Центрального Тибету. Там він втілив у життя настанову, одержану від Лами Ґомцула, племінника Ґампопи, і завершив декілька інших проектів, які мали плідні довготривалі результати.

У першому випадку, уміння Дюсума Кх’єнпи із вирішення конфліктів були терміново потрібні у Центральному Тибеті, де надмірно самовпевнена поведінка іншого учня Ґампопи – Лами Шанґа, викликала все більше суспільне невдоволення. Хоча багато людей намагалися переконати Ламу Шанґа змінити свою поведінку, ніхто не досяг успіху. Однак під час зустрічі з Дюсумом Кх’єнпою надзвичайно непоступливий Лама Шанґ раптом зайшовся у дикому танці, перечепився за палець Дюсума Кх’єнпи і забув про свою бунтівну поведінку раз і назавжди. Завдяки приборканню Лами Шанґа Дюсум Кх’єнпа зробив вагомий внесок у мирний розвиток Центрального Тибету.

Іншим значним діянням Дюсума Кх’єнпи у цей період стало заснування монастиря Цурпху, на захід від Лхаси. Цурпху став процвітаючим центром навчання та практики і важливим місцем для перевтілень лінії Кармапи. Протягом наступних дев’ятиста років у кожному своєму житті Кармапа проводив якийсь час у монастирі Цурпху.

У 1193 році, виконавши важливі завдання свого життя, Дюсум Кх’єнпа передав книги та реліквії своєму найближчому учневі Дроґону Речену, якому він іще раніше довірив лист із вказівками щодо свого наступного народження, та розподілив усе майно між різними монастирями лінії Ґампопи. У третій день Лосару, тибетського нового року, Дюсум Кх’єнпа дав останнє вчення Дхарми зібранню у Цурпху, підняв очі до неба та увійшов у медитацію. Опівдні Перший Ґ’ялванґ Кармапа залишив тіло, яким користувався для служіння живим істотам протягом усього свого життя, і відійшов, щоби знову повернутися як Карма Пакши, Другий Кармапа.

Так, хоча справи тодішнього життя Дюсума Кх’єнпи були завершенні, його безмежні діяння задля блага живих істот тільки розпочиналися. Його рішучість та невимовне співчуття зробили лінію Кармап найдовшою лінією перевтілень в історії. Сьогодні, дев’ятсот років потому, Кармапа продовжує свою діяльність у формі Сімнадцятого Ґ’ялванґа Кармапи Оґ’єна Трінлея Дордже, що здійснює активність Кармапа у новому тисячолітті, даючи відповідь на нові проблеми світу з таким самим вмінням та рішучістю.

Вчення Першого Кармапи Дюсума Кх’єнпи

Лінія Каґ’ю особливо багата текстами Дхарми, відомими як «Дхарма для спільноти» – «Цог чо» тибетською мовою, у яких записані усні настанови, які вчителі давали зібранням своїх учнів. Такі тексти дозволяють нам сьогодні з’єднатися в якості учнів з вчителями минулого. Представлений  текст є витримкою з «Дхарми для спільноти» Дюсума Кх’єнпи.

У всіх вченнях, які були дані повністю просвітленим Буддою Шакьямуні, немає абсолютно нічого, щоби не було промовлено як засіб приборкання розуму. Надзвичайно важливим є виховувати та спостерігати за власним розумом.

На початку, важливо заспокоїти невгамовний розум. В середині, важливо досягти стабільності у спокійності розуму. В кінці, важливі особисті настанови з метою посилення цієї стабільності.

Завдяки мудрості, що народжується із вивчення, ви повинні розпізнати свої негативні емоції. Завдяки мудрості, що народжується із осмислення, ви повинні контролювати власні негативні емоції. Завдяки мудрості, що породжується медитацією, ви повинні викорінити свої негативні емоції.

Недостатньо одержати особисті настанови. Надзвичайно важливо впровадити їх у практику. Все заводиться до одного: коли ви лежите на своєму останньому ліжку, п’єте останню краплю води, оточені своїми родичами, і робите останній поверхневий вдих, ви повинні йти від світла до світла, і від щастя до щастя у  супроводі їдамів і дакінь.

Важливо, щоб відтепер ми власноруч зчистили сніг з рукавів наших пальт.

Джерело: Матеріали запозичені з Інтернет сторінки http://www.karmapa900.org/.