ДІЯЛЬНІСТЬ Ґ’ЯЛВА КАРМАП З ДРУГОГО ПО П’ЯТНАДЦЯТОГО

Потік перевтілень Кармап, започаткований Дюсумом Кх’єнпою, струменів протягом останніх дев’ятиста років. У кожному послідовному житті. В часи війни і часи миру перевтілення Кармапи продовжували повертатися, знову і знову пристосовуючись до мінливих обставин, щоби віднайти можливості для розвитку своєї діяльності заради блага живих істот та вчення Дхарми. В часи розквіту вчень Карма Каґ’ю, Кармапи очолювали чисельні зібрання у своїх головних монастирях та пересувалися у величезних караванах по всьому Тибету, щоби дістатися до тих, хто не міг прийти до них сам. У несприятливі часи вони зберігали здобутки минулих днів та шукали можливість приносити користь. У часи, коли обставини сприяли їхній діяльності, вони піклувалися про своїх учнів та передавали вчення лінії, а коли обставини цьому не сприяли, вони піклувалися про учнів, передавали вчення лінії та винаходили нові форми діяльності.

Саме ім’я цієї лінії перевтілень – Кармапа, означає «істота активності» та вказує на те, що Кармапа провадить просвітлену діяльність будд. Оскільки самі будди мають безмежні можливості, активність Кармап, за визначенням, не має меж. Історично так склалося, що Кармапи за необхідності випробовували самі межі можливого, винаходячи нові форми діяльності, що ставали пріоритетними в різні часи. Завдяки цій діяльності вони зробили значний внесок у літературу та мистецтво Тибету і не раз вирішували долю свого краю в якості миротворців.

Другий Кармапа, Карма Пакши (1204-1283)

Дюсум Кх’єнпа повернувся як Карма Пакши, як він і передбачав у листі, що залишив  своєму близькому учневі Дроґону Речену (1148-1218). Пізніше, учневі Дроґона Речена на ім’я Помдракпа (1170-1249) було явлено у надзвичайно ясних видіннях, що Карма Пакши був насправді перевтіленням Дюсума Кх’єнпи. Оскільки це було вперше в історії, коли було виявлено інкарнацію попереднього майстра, від Карма Пакши очікувалось, що  він проявить свої надзвичайні якості, щоби розвіяти усі можливі сумніви. І в дійсності, Карма Пакши став відомим, як один із найвизначніших майстрів в історії Тибету з огляду на свої чудотворні сили. Кармапа зазвичай присвячує своє кожне життя певному виду діяльності. Головним діянням Другого Кармапи Карма Пакши було приборкання Четвертого великого монгольського ханам – онука Чінґісхана на ім’я  Мунке Хан (1209-1259), що під його проводом досяг швидких успіхів в духовній практиці. «Пакши» тобто «Великий вчитель» – це монгольський титул, який Кармапа одержав від імператора.

Третій Кармапа, Ранґжунґ Дордже (1284-1339)

Вважається, що Дхарма має дві форми: тексти та плоди реалізації, що визрівають в свідомості істот. Третій Кармапа мав видатні досягнення в обох формах – у написанні важливих філософських трактатів та сприянні реалізації своїх учнів. Як відомо, велич учня – це знак величі учителя, а число учнів Ранґжунґа Дордже, що досягли реалізації, сягало вісімдесяти осіб. Ранґжунґ Дордже оплатив видання усього канонічного зібрання коментарів давньоіндійських майстрів, відомого як Тенґ’юр. Це видання було написано від руки сріблом та золотом, через що стало відоме як «золотий Тенґ’юр». Ранґжунґ Дордже, що  був талановитим письменником, створив блискучий твір під назвою «Сто попередніх життів Учителя», присвячений опису ста попередніх життів Будди.

Четвертий Кармапа, Ролпе Дордже (1340-1383)

Діяльність Четвертого Кармапи залишила глибокий слід не лише в сфері духовності, але також у тибетській культурі та історії. Саме Ролпе Дордже створив «Великий табір Кармап», перетворивши своє оточення у структуровану мобільну спільноту медитативної практики, навчання та виробництва. Замість того, щоб чекати приходу учнів у своїх головних монастирях, Ролпе Дордже пересувався у цьому каравані по всьому Тибеті, доносячи вчення Дхарми у найвіддаленіші куточки свого краю. Від самого заснування, у «Великому таборі» заборонялося вживання м’яса. Четвертий Кармапа жив у часи запеклої ворожнечі між школами Сакья та Дрікунґ. Зі сміливістю та умінням, він взяв на себе миротворчу роль у конфлікті та використав свій вплив, щоби примирити ворогуючі сторони. Окрім того Четвертий Кармапа зіграв роль у зародженні того, що пізніше стало найбільшою буддійською школою Тибету – Ґелуґ , коли дав мирські обітниці тоді ще малому хлопцеві Дже Цонкапі (1357-1419) та зробив пророцтво, що він матиме велике значення для майбутнього буддизму в Тибеті.

П’ятий Кармапа, Дешин Шеґпа (1384-1415)

Коли П’ятому Кармапі ледве виповнилось двадцять років, він прийняв запрошення правителя династії Мін у Китаї – Імператора Чжу Ді (1360-1424) приїхати до Китаю та навчати членів імператорського двору. Хоча статус учителя самого імператора забезпечив Дешину Шеґпі надзвичайний вплив, він відмовився використати його аби укріпити позиції своєї школи в Тибеті. На пропозицію імператора направити мільйонне військо у Тибет, щоби обмежити діяльність інших шкіл, він відповів, що наявність багатьох традицій вчень у Тибеті була необхідна з огляду на різноманітність схильностей та потреб учнів. Завдяки цій дійсно просвітленій активності П’ятого Кармапи, династія Мін, що правила Китаєм у 1368-1644 роках, відмовилась від імперських планів по відношенню до Тибету, завдяки чому Тибет мав можливість протягом трьох століть розвивати свою мирську та релігійну діяльність без зовнішнього втручання. В цьому був довготривалий внесок П’ятого Кармапи у мирний розвиток Тибету, що може вважатися його головним просвітленим діянням.

Шостий Кармапа, Тонґва Донден (1416-1452)

Шостий Кармапа Тонґва Донден був першим Кармапою за останні два століття який відхилив запрошення імператора Китаю навчати при його дворі. Після діянь П’ятого Кармапи, які заклали основу для століть мирних стосунків між Китаєм та Тибетом, Шостий Кармапа міг залишитися у Тибеті та зосередити свою увагу на проблемах удома. Протягом свого життя, Шостий Кармапа займався інтенсивною медитативною практикою, подорожував Тибетом у каравані «Великого табору», даючи вчення великим зібранням практиків, та відбудовуючи монастирі, що прийшли у занепад.  Головним діянням життя Тонґви Дордже були нововведення до ритуальної та тантрійської практики традиції Карма Каґ’ю. Тонґва Донден почав створювати тексти тантрійських ритуалів у дуже ранньому віці. Протягом життя він створив дуже багато літургій, які дотепер є основою для ритуальної діяльності в традиції Карма Каґ’ю.

Сьомий Кармапа, Чодрак Ґ’яцо (1454-1506)

За життя Сьомого Кармапи «Великий табір» Кармап так розрісся, що це зумовило те, що його стали називати «Чодрак Ґ’яцо Великого табору». Сьомий Кармапа запровадив практику проведення величних молитовних фестивалів з нагоди буддійських свят, що стали попередниками теперішнього Каґ’ю Монламу. Видатний вчений, Чодрак Ґ’яцо впровадив інститут буддійських студій (тиб. «шедра») у «Великому таборі» та створив шедру в монастирі Цурпху. Сьомий Кармапа є автором визначних філософських трактатів. Серед його найвизначніших робіт – багатотомний твір з теорії пізнання (епістемології) «Океан обґрунтування», а також коментар до видатного тексту традиції Мадх’яміка «Прикраса реалізації» (санскр. «Абхісамаяланкара») під назвою «Світильник трьох світів».

Восьмий Кармапа, Мікьйо Дордже (1507-1554)

Мікьйо Дордже є одним із найвидатніших учених, що коли-небудь жили у Тибеті. Він був активним учасником запеклих інтелектуальних дебатів свого часу та зробив вагомий внесок майже у всіх сферах буддійської філософської науки. Мікьйо Дордже був довершеним знавцем санскриту та написав посібник по граматиці санскритської мови та коментарі до усіх головних санскритських трактатів, в яких проясняв незрозумілі аспекти та розкривав глибинний внутрішній смисл. Стверджується, що завдяки творчості Мікьйо Дордже, тривалість життя лінії Карма Каґ’ю була продовжена принаймні удвічі.

Дев’ятий Кармапа, Ванґчук Дордже (1556-1603)

У своїй дев’ятій реінкарнації як Ванґчук Дордже, Кармапа продовжив свою діяльність по створенню текстів, що направляли покоління майбутніх практиків. На відміну від Мікьйо Дордже, чиї роботи торкалися широкого спектру філософських питань, Ванґчук Дордже зосередив свою увагу на Махамудрі. Заснована на безпосередньому переживанні природи абсолютної реальності, Махамудра часто іменується такою, що є за межами концепцій. Практика Махамудри повинна проводитися під особистим наглядом кваліфікованого вчителя, який може привести учня до прямого переживання природи свого власного розуму. Оскільки Махамудра по своїй природі не може бути роз’яснена за допомогою концепцій, завдання, яке взяв на себе Ванґчук Дордже, було надзвичайно складним. Однак, безпомилкова реалізація природи вчення Махамудри самим Дев’ятим Кармапою та його виняткові здібності описати це розуміння словами, вилилися у три тексти: «Океан певного значення», «Визначення Дхармакаї» та «Розсіювання темноти незнання». Ці три твори дотепер складають основу системи пояснення практики Махамудри у традиції Карма Каґ’ю.

Десятий Кармапа, Чоїнґ Дордже (1604-1674)

Десятий Кармапа жив у складні часи, що принесли драматичні зміни для школи Карма Каґ’ю в Тибеті. Однак, його відповідь цим викликам є надихаючим прикладом наполегливості, рівноваги та доброти перед лицем ворожості. Ворожнеча між школами в середині Тибету у ХVII столітті призвела до вторгнення монгольських військ до Тибету. Під час одного жахливого нападу увесь «Великий табір» був зруйнований, а усі його мешканці вбиті. Лише Чоїнґу Дордже та його помічнику вдалося втекти та знайти порятунок у незалежному королівстві Ліджанґ на Південному Сході Китаю. Хоча Чоїнґ Дордже опинився у ситуації, в якій він був позбавлений звичної можливості для поширення вчення своєї лінії, під його впливом правителі Ліджанґу стали відданими прихильниками його діяльності та створили усі необхідні умови для її розвитку. Занепокоєний необхідністю збереження лінії, Десятий Кармапа здійснював таємні подорожі до тибетських провінцій Кхам та Амдо, щоби привезти Шостого Тай Сітупу та інші молоді інкарнації вчителів Карма Каґ’ю до Ліджанґу з метою навчання. Окрім того, із талантом та рішучістю, характерною для Кармап, Чоїнґ Дордже винайшов інший вид діяльності, який дозволяв йому приносити красу в світ – він  створював хоча б один сакральний малюнок кожного дня протягом усього свого  життя.

Одинадцятий Кармапа, Єше Дордже (1676-1702)

Із часів Дюсума Кх’єнпи, Кармапи часто народжувались у Кхамі, налагоджували зв’язки з монастирями Карма Каґ’ю у Східному Тибеті, а потім долали довгий шлях до своєї резиденції у монастирі Цурпху в Центральному Тибеті. Це дозволяло лінії Карма Каґ’ю зберігати міцні зв’язки, не зважаючи на географічну віддаленість головних монастирів. Єше Дордже дотримався цієї традиції і незабаром почав займатися діяльністю Кармап. Після офіційного возведення на трон у Цурпху, він провів церемонію Чорної корони, прийняв  чернечий постриг, отримав передачі лінії та присвятив себе вивченню духовних текстів. Він одержував вчення, як від майстрів школи Ньїнґма, так і від майстрів Каґ’ю. Подібно до життя Десятого Кармапи, у Єше Дордже були набагато менш сприятливі обставини для діяльності з метою поширення вчення Дхарми, ніж у Кармап минулого. Однак, він із повнотою використовував усі можливості, відбудовуючи Цурпху, зруйнованого монгольськими військами, піклуючись про своїх учнів та навчаючи нових вчителів своєї лінії. Єше Дордже мав найкоротше життя з усіх Кармап та помер у віці двадцяти семи років. За час свого короткого життя, він із рішучістю працював аби зберегти те, що залишили йому у спадок буревії історії.

Дванадцятий Кармапа, Джанґчуб Дордже (1703-1732)

За наявності несприятливих умов для розвитку лінії, Джанґчуб Дордже доклав великих зусиль до укріплення зв’язків із головними вчителями лінії Карма Каґ’ю. Він виростив в якості свого сердечного учня Восьмого Тай Сітупу Чокьї Джунґне (1700-1774), також відомого під іменем Сіту Панчен через його неймовірну ученість. У супроводі Сіту Рінпоче, Восьмого Шамара Рінпоче та Сьомого Ґошира Ґ’ялцаба Рінпоче, Дванадцятий Кармапа здійснив паломництво до Непалу та Індії. Під час відвідин Непалу, у долині Катманду вирувала епідемія. На прохання короля Непалу, Кармапа здійснив церемонію благословення, пов’язану з Авалокітешварою. Епідемія вщухла, що викликало у короля  велику вдячність та довіру до Дванадцятого Ґ’ялванґа Кармапи.

Тринадцятий Кармапа, Дюдул Дордже (1733-1797)

Протягом останніх трьох інкарнації, стосунки між урядом у Лхасі та лінією Карма Каґ’ю залишалися складними. Завдяки своїм надзвичайним умінням, Дюдул Дордже спромігся розпочати процес їхнього покращення. Він досяг цього не шляхом політичних переговорів, а завдяки застосуванню своїх духовних сил. Одного року, коли ріка Кьїчу вийшла із берегів, погрожуючи затопити Лхасу, у Лхасі згадали, що багато століть до того Падмасамбхава зробив пророцтво, що якщо Лхаса опиниться під загрозою затоплення, то необхідно звернутися по допомогу до Кармапи. Коли офіційні представники Лхаси попросили Дюдула Дордже про допомогу, він написав спеціальний лист, який необхідно було покласти у води ріки, та із Цурпху провів ритуал Будди співчуття Авалокітешвари. Води відступили, а з ними і частина ворожості, що ускладнювала стосунки Карма Каґ’ю з урядом у Лхасі. Кармапа пізніше відвідав Лхасу. Кажуть, що під час того, як він підносив ритуальний білий шарф головній статуї Джово, її руки поворухнулись і залишилися з тих пір у новій позиції. Дюдул Дордже також був прийнятий Восьмим Далай Ламою у знак вдячності за вчасне втручання під час загрози повені. Тринадцятий Кармапа був широко відомий за своє переповнюючи співчуття до живих істот. Сила цього співчуття була такою відчутною, що тварини самі збиралися навколо нього – птахи, миші, кролики та бджоли. Через це, кажуть, що він міг їх також навчати Дхармі.

Чотирнадцятий Кармапа, Тхекчок Дордже (1798-1868)

З ранніх років Чотирнадцятий Кармапа проявляв здібності до просвітленої діяльності у багатьох сферах. Він був знаний завдяки своєму особистому аскетизму та суворому дотриманню чернечої дисципліни, надихаючи оточуючих досягти такого ж високого рівня практики. Він також був талановитим художником та присвячував багато часу складанню віршів. Плоди творчості Тхекчока Дордже можна й дотепер побачити у дворі монастирів Цурпху та Румтек. Саме Чотирнадцятий Кармапа впровадив традицію проведення окремого ритуального танцю (тиб. «чам») Падмасамбхави та Ваджракілаї. Обидві традиції чаму підтримувалися у Цурпху до 1959 року, коли Шістнадцятий Ґ’ялванґ Кармапа був вимушений піти у вигнання. Зараз обидві традиції підтримуються у монастирі Румтек у Сіккімі, тоді як у Цурпху зберігається лише традиція ритуального танцю Падмасамбхави. Тхекчок Дордже взяв активну участь у розвитку несектарного руху Ріме, обмінюючись вченнями із майстрами Ріме Джамґоном Конґтрулом Лодро Тайе (1813-1899) та Чоґ’юром Лінґпою (1829-1870).

П’ятнадцятий Кармапа, Какхьяб Дордже (1871-1922)

З моменту визнання та возведення на трон в якості П’ятнадцятого Кармапи, Какхьяб Дордже продовжив свої зв’язки із традицією Ріме. Його знайшла група лам, до якої входили два очільники руху Ріме – Джамьянґ Кхьєнце Ванґпо (1820-1892) та Джамґон Конґтрул Лодро Тайе (1813-1899). Із раннього віку Какхьяб Дордже шукав найкращих учителів та досяг великих успіхів у навчанні. У віці п’ятнадцяти років він здійснив подорож із Цурпху до монастиря Палпунґ щоби зустрітися з Джамґоном Конґтрулом Лодро Тайе та отримати від нього повну передачу усіх практик лінії Каґ’ю, а також зібрання Лодро Тайе, відомого як «П’ять скарбів». Після цього П’ятнадцятий Кармапа почав подорожувати по всьому Східному Тибету у пошуках вчень та передач учителів інших ліній – Сакья, Ньїнґма, Друкпа Каґ’ю, Шанґпа Каґ’ю та своєї власної лінії Карма Каґ’ю. Таким чином, Какхьяб Дордже з повнотою уособлював дух прийняття та відкритості, властивий рухові Ріме. Рух Ріме прийшов якраз вчасно аби подолати наслідки часів міжконфесійного розбрату, що привели багато ліній на межу зникнення. Головною метою руху було збирання практик та обмін посвятами між вчителями різних ліній задля їх збереження для майбутніх поколінь.

Джерело: Інформація запозичена з публікації “Karmapa: 900 Years” by Lhundup Damchö. – Karmapa 900 Organizing Committee, 2011. – P.69-75.