ШІСТНАДЦЯТИЙ КАРМАПА РАНҐЖУНҐ РІҐПЕ ДОРДЖЕ (1924-1981)

Його Святість
Шістнадцятий Кармапа
Ранґжунґ Ріґпе Дордже
(1924-1981)

Шістнадцятий Ґ’ялванґ Кармапа стояв на чолі лінії Карма Каґ’ю у найбільш травматичні часи в історії Тибету – захоплення комуністичним Китаєм та втеча до свободи по інший бік Гімалаїв. У вигнанні, Його Святість Шістнадцятий Ґ’ялванґ Кармапа не лише встановив лінію Карма Каґ’ю на міцний фундамент у стародавньому домі буддизму – Індії, він також посіяв буддійське вчення на плодючі землі, які він знайшов далі на Захід – в Європі та Америці. Протягом усього свого життя, Його Святість демонстрував умілість та глибоку відданість справі служіння задля блага інших, таку типову для лінії Кармап. Наступна оповідь представляє кадр із життя цього великого майстра.

У Тибеті

Незабаром після того, як його було визнано шістнадцятим у лінії перевтілень, заснованій Дюсумом Кх’єнпою в ХІ столітті, Ґ’ялванґ Кармапа вирушив до Лхаси, щоби зустрітися із Його Святістю Тринадцятим Далай Ламою, який провів церемонію чернечого постригу для Ґ’ялванґа Кармапи. Під час їхньої першої зустрічі Ґ’ялванґ Кармапа мав на собі чорну корону, відому як «Корона активності», яку він носив під час важливих ритуалів. Він зняв з себе цю корону, щоби здійснити традиційні поклони перед Далай Ламою. Коли Ґ’ялванґ Кармапа завершив поклони, Його Святість Далай Лама запитав у свого головного міністра, чому Кармапа не зняв свою другу корону перед тим, як почати поклони. Здивований міністр відповів, що Ґ’ялванґ Кармапа мав повністю непокриту голову. Коли Далай Лама пояснив, що Кармапа зняв лише «Корону активності», а не іншу корону, усі присутні зрозуміли, що Тринадцятий Далай Лама був здатний бачити так звану «Корону мудрості» Кармапи.

Цю корону, відому також як «Чорна корона», безперервно носять усі Кармапи, однак лише високо реалізовані духовні істоти можуть її бачити, а для звичайних істот вона є невидимою. У 1955 році у своєму наступному житті Чотирнадцятий Далай Лама відвідав головний монастир Кармапи в Цурпху, щоби бути присутнім на Церемонії Чорної корони, яку проводив Шістнадцятий Ґ’ялванґ Кармапа.

XVI Кармапа
та Далай Лама XIV

Зі слів та діянь Його Святості Ґ’ялванґа Кармапи під час перебування у Тибеті зрозуміло, що він наперед знав про трагічні події майбутнього. У віці сімнадцяти років він склав вірш, у якому були й ці рядки, перекладені англійською мовою Мішель Мартін у книзі «Музика в небі»:

Не зараз, але й не у далекому завтра, це буде вирішено.
Обидва, як шуліка, так і я, знаємо куди йти.
Шуліка злітає у безкрайнє неба;
Ми ж, люди, не лишаємося, а йдемо до Індії.

Навесні зозуля приходить як гість.
Восени, коли доходить врожай, вона знає куди йти.
Її єдина думка – це подорож до Східної Індії.

Із вражаючою передбачливістю, Шістнадцятий Ґ’ялванґ Кармапа почав заздалегідь готуватись до втечі із Тибету. Протягом п’ятнадцяти років перед вторгненням комуністичного Китаю до Тибету, Його Святість декілька разів як прочанин відвідав Індію, Бутан та Непал, країни, чия гостинність забезпечила майбутнє тибетському буддизму та лінії Карма Каґ’ю після того, як тибетці були вимушені піти у вигнання. Під час відвідування Сіккіму, він поновив історичні зв’язки між Карма Каґ’ю та королівською родиною Сіккіму, що існували із самого початку заснування лінії Карма Каґ’ю.

Знайдення нового дому в Індії

Шістнадцятий Ґ’ялванґ Кармапа, Калу Рінпоче
та майстри Карма Каґ’ю в Індії

У 1959 році після настійливих прохань учнів знайти безпечний прихисток, Його Святість вирішив, що прийшов час залишити Тибет. Подолавши за двадцять один день пішохідний шлях через Гімалаї, Ґ’ялванґ Кармапа та 160 його учнів безпечно дісталися Бутану, де були тепло прийняті королівською родиною. Після перемовин із Урядом Індії щодо того, куди найкраще переселитися, та у відповідь на гостинне запрошення короля Сіккіму, було вирішено, що Його Святість закладе основу для своєї лінії в Сіккімі. Серед запропонованих ділянок землі Ґ’ялванґ Кармапа обрав землю у Румтеці, де Дев’ятий Кармапа Ванґчук Дордже (1556-1603) збудував монастир у XVI столітті. Цей монастир прийшов у стан руйнації і був оточений густим лісом.

Прем’єр міністр Індії Джавахарлал Неру із щедрістю запропонував підтримку індійського уряду у запланованій відбудові. На наданій земельній ділянці за допомогою додаткових коштів від королівського дому Сіккіму у 1962 році розпочалася нелегка діяльність по розчищенню лісу та зведенню нового монастиря. У 1966 році Його Святість Шістнадцятий Ґ’ялванґ Кармапа переїхав до свого нового монастиря у Румтеці, що одержав назву «Центр Дхармачакри», тобто Центр повороту колеса вчення Дхарми. Життя буддійської  спільноти у вигнанні завирувало з новою силою.

Передача вчення Дхарми на Заході

Під час церемонії Чорної корони

Поряд із реалізацією завдання по перенесенню та становленню тибетського буддизму у вигнанні в Індії, головним діянням Шістнадцятого Кармапи стала передача вчення Дхарми у країнах Заходу.  Впродовж 1960-х та початку 1970-х років Його Святість встановив багато зв’язків у Дхармі із західними учнями, які приїздили, щоби зустрітися з ним в Індії. Як тільки його спільнота була влаштована на новому місці в Індії, з середини 1970-х років Його Святість розпочав цілеспрямовану діяльність із поширення буддійського вчення на Заході. Його перший візит до країн Заходу відбувся у 1974 році, під час якого він відвідав Сполучені Штати, Канаду та країни Західної Європи. У 1975 році Ґ’ялванґ Кармапа відвідав Рим, де зустрівся з Папою Римським Павлом VI. Під час наступних більш тривалих візитів у 1976-1977 роках Його Святість зустрівся з іншими релігійними лідерами, а також важливими діячами в сфері політики та культури.

Під час своїх подорожей, Кармапа багато разів проводив церемонію Чорної корони у країнах Заходу та давав тантрійські посвяти. Завдяки цій діяльності Його Святість встановив міцні зв’язки у Дхармі з великими зібраннями людей, що приходили на ці заходи. Його Святість також давав духовні поради багатьом своїм учнями, які шукали його настанов, безпосередньо спрямовуючи їхню медитативну практику. Таким чином,  його діяльність схиляла нових учнів до входження на духовний шлях, а також сприяла становленню тих з них, хто був готовий до серйозної практики Дхарми. Куди б він не приїжджав, завдяки самій своїй присутності та вченням, які він давав, Шістнадцятий Ґ’ялванґ Кармапа доносив Дхарму до сердець усіх, кого він зустрічав, за життя та навіть у час своєї надзвичайної смерті.

Завершальний етап

Загалом говориться про те, що будди реалізують свою просвітлену діяльність передусім за допомогою сили мовлення – публічних виступів, усних пояснень та настанов. Його Святість Шістнадцятий Ґ’ялванґ Кармапа безумовно вчив в такий спосіб. Однак, однією із головних ознак його вчення була здатність створювати можливості для одержання індивідуального досвіду не лише завдяки силі мовлення, але також завдяки силі розуму та тіла. Коли Шістнадцятий Ґ’ялванґ Кармапа досяг завершальної стадії свого життя, він вирішив померти в Америці. При цьому він використав свою фізичну хворобу як глибоко натхненне вчення для своїх західних учнів, а також лікарів та медичного персоналу, який за ним доглядав.

Шістнадцятий
Ґ’ялванґ Кармапа

Головний лікар, який відповідав за лікування Кармапи – доктор Мітчел Леві, зафіксував медичні події, які супроводжували смерть Шістнадцятого Ґ’ялванґа Кармапи, намагаючись якимось чином поєднати у власній свідомості те, що вважалося можливим з наукової точки зору, та тими фактами, які на власні очі спостерігав увесь медичний персонал лікарні. Ці матеріали були опубліковані у книзі Реджінала Рея «Секрет Ваджарного світу» (Reginald Ray «Secret of the Vajra World»). Після того, як Його Святість кілька разів відсував момент смерті, він залишався у стані медитації на своєму лікарняному ліжку ще протягом трьох днів після того, як факт його смерті був офіційно зафіксований медичним персоналом лікарні.

Те, що Його Святість Ґ’ялванґ Кармапа вирішив продемонструвати процес своєї смерті у лікарні у Чикаго, США, було ознакою мудрості та безмежної доброти до своїх західних учнів. У випадку таких високо реалізованих майстрів, як Кармапа, після того, як їхнє тіло перестає функціонувати, часто виникають зовнішні знаки, що свідчать про те, що вони досі перебувають у медитативному стані, контролюючи процес переходу у своє наступне життя. У тибетських монастирях існує традиція дозволяти людям бачити таких майстрів, коли вони сидять у посмертній медитації, під час якої їхні тіла залишаються теплими та не мають ознак розпаду. Бачення того, що робить можливим серйозна духовна практика, сприяє зародженню натхнення та віри у практиків, а також демістифікує процес смерті.

У сучасному суспільстві люди зазвичай відчувають великий страх та відразу до смерті, і зовсім не розуміють ставлення до неї, як до певної позитивної можливості. Однак під час того, що було б тяжким та болісним процесом для будь-якої звичайної людини, Його Святість Ґ’ялванґ Кармапа залишався повністю зосередженим на лікарях, медичних сестрах та відвідувачах, які його оточували, не маючи жодної цікавості до власного фізичного стану. Обравши залишитися у лікарні до самого кінця, теплота та радісність Ґ’ялванґа Кармапи розтопили вщент стерильність лікарняного середовища, наяву демонструючи буддійську істину про те, що саме розум, а не тіло чи зовнішні обставини, зумовлює наш досвід. Даючи вчення Будди навіть із своїм останнім подихом, Шістнадцятий Ґ’ялванґ Кармапа був таким же надзвичайним у смерті, яким він був у житті.

Джерело: Матеріали запозичені з Інтернет сторінки http://www.karmapa900.org/.